• 13:16
  • 04 Июня 2019
  • , 837

Чи може дипломатія повернути Крим та Донбас?

20190604 блог

Кожна війна має декілька вимірів. Бої йдуть не лише на фронті. Протистояння триває у сфері економіки, пропаганди, дипломатії, культури, та інколи перемоги на цих «невійськових» фронтах не менш цінні та вагомі, чим виграні битви й звільнені міста. Видатний німецький військовий теоретик Клавзевіц сказав, що війна – це продовження політики. А ми в XXI ст. можемо перефразувати цей афоризм так: політика (будь-яка) є продовженням війни.

Проте, не варто плутати причини з наслідками, а ціль із засобами. Всі вищеперераховані складові важливі для перемоги у війні. Але ці речі допомагають виграти, а не безпосередньо виграють війну. Як саме? Вони підсилюють нашу армію та послаблюють армію ворога. Тобто, головним ключем до перемоги є армія. Ще під час служби в ЗСУ я запам’ятав геніальний опис суті бойових дій, який не раз чув від вояк – артилерія, танки та авіація є неймовірною силою, але перемога буде здобута лише тоді, коли нога простого піхотинця ступить на ворожу позицію. Так само і в масштабі всієї війни – економіка, пропаганда, дипломатія допомагають перемогти ворога, але перемагаємо ми лише тоді, коли наша армія завдає йому поразки.

Україна зараз перебуває у стані війни. Крим – окупований, як і значна частина Донбасу. Чи існує план звільнення цих територій? Звісно, існує. Але парадокс в тому, що цей план не є планом військової операції. Звільнення наших територій пропонується провести політико-дипломатичним шляхом. Керівництво держави заявляє, що дипломатичний тиск та санкції змусять Росію втекти, забрати свої війська і повернути нам наші землі (можливо, навіть з виплатами репарацій). Якщо є можливість повернути Крим і Донбас без жодного пострілу, а лише через тиск світового товариства, то це чудово, але наскільки це реально?

Після 6 років «політико-дипломатичного» врегулювання конфлікту і так все зрозуміло. З самого початку війни влада і громадськість бігали з Будапештським меморандумом, який в теорії мав би нас захистити від агресії. Меморандум не захистив – один з підписантів окупував Крим і пізніше масово вторгнувся в Україну, а інші підписанти ніякої дієвої допомоги нам не надали. Пізніше, з наростанням інтенсивності бойових дій, західні країни почали вводити санкції проти Росії. Без сумніву, ці санкції сильно підривають потужність агресора. Але питання в іншому – чи достатньо цього для того, щоб змусити РФ відступити? Звісно, що ні: вже 6 рік діють ці санкції, але вони не заважають окупанту і далі вбивати наших бійців, будувати Кримський міст чи заарештовувати наші кораблі в Азовському морі. Політика санкцій ще ніколи не змушувала агресора зупинитись. За десятиліття протистоянь з КНДР чи Іраном санкції не зруйнували їх авторитарних режимів. То чому ми сподіваємось, що санкції зруйнують РФ? Росія спокійно пережила попередні санкції, а враховуючи те, що самі санкції йдуть на спад, то переживе і наступні.

Велике захоплення викликала ідея введення миротворців на Донбас. Але так і не було дано відповіді, чому РФ погодиться на це і виведе свої війська, і які країни наважаться відправити сюди свої миротворчі контингенти. Війна на Донбасі – це війна з двома повноцінними армійськими корпусами, які РФ озброює танками, артилерією, системами ППО та безпосередньо ними керує. Масштаб тих сил, які мають бути застосованими для встановлення миру, оцінити дуже важко. То хто ж з західних країн погодиться послати сюди десятки тисяч своїх бійців? Звісно, що ніхто. Крім того, люди погано розуміють суть миротворчих операцій. Їхнє завдання – підтримка миру, поліцейські функції, і аж ніяк не повномасштабні бої з кимось. Приклад колишньої Югославії показує, що миротворці не завжди підтримувати мир, що вони можуть бути маріонетками в руках сильнішої сторони (а хто є сильнішим на Донбасі, ми чудово знаємо – це РФ).

Українцям треба усвідомити, що дива не буде. Санкції ніколи не змусять РФ піти з наших земель, під Донецьком чи Луганськом не буде натівських танкових дивізій, а американська морська піхота не висадиться в Маріуполі. Без сумніву, дипломатична підтримка дуже важлива для перемоги. Санкції, транші у вітчизняний бюджет і всіляке обладнання для нашої армії – це чудово, адже наближає перемогу. Але сама перемога стане можливою лише тоді, коли український солдат прожене окупанта з Криму та Донбасу. А цього ніхто не зробить, крім нас.

Автор: Сергій Михайлович,
ветеран війни на Донбасі

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook