Одна із самих великих дурниць, що я колись чув – «Україні незалежність впала з неба. І тільки війна змусила українців боротися за свою Незалежність».

Це не так. На вівтар Свободи і Незалежності в Україні було покладено не одне життя. Але час робить свою справу, забираючи з пам’яті їх імена.

Ось вам одне із забутих.

Михайло Андрійович Клімаш. Народився в 1908 році під Краковом. В 1929 році приїхав до свого дядька в село під Коломию, де зустрів кохання свого життя  – пані Анну. І в тому ж році вони одружилися і залишились жити у Великій Кам’янці.

До Другої світової війни Бог дав їм трьох дітей: в 1930 р. – Андрій, 1933 р. – Василь, а в 1939 р. – Анастасія.

2 серпня 1941 року його мобілізовують до лав Червоної армії. Звідки він повертається весною 1944-го після тривалого лікування.

Кажуть, майстром був на всі руки.

Михайла застрелили 6 липня 1946 року при спробі встановити жовто-блакитний прапор на залишках хреста, що стояв на могилі січових стрільців. Хрест зруйнувати комуністи встигли, а сам курган ще не розрізняли.

Далі – арешт вагітної Анни з дочкою, обшуки, допити і клеймо «бандерівці» та «вороги народу»; Марійка, яка народилась в кінці 1946 року, ніколи не бачила батька, і вдова з чотирма дітьми.

Це історія однієї родини. Це одна крапля чорнил в історії України. А такі історії є в кожному селі та місті.

Вже немає і старших хлопців, нема Анни Клімаш. Давно немає тих людей, хто міг щось розповісти про ті події. Але є могила Михайла. І біля неї односельчани встановили Український прапор, з яким свого часу і загинув Михайло.

Незалежність не впала нам з неба. За неї платили Герої своїм життям. Наша Незалежність омита сльозами вдів і сиріт, таких як родина Михайла Клімаша.

У всіх плата за Незалежність своя. У всіх і своє бачення свята. Тому в цьому році у нас і святкування різні були. Офіційний захід – досить душевний і Ветеранський марш досить потужний. Для мене ці заходи не конкурентні, а доповнюючі один одного. Одне засмучує, що Незалежність одна на всіх, а право відзначити «більш правильніше», на знак незгоди провести свій… Три козаки, а на них два гетьмана. Це прикро.

Хоч ми ще не здобули свою Незалежність, нам є що святкувати! Нам є за що боротись і далі.

І символічно для України, що перед Днем Незалежності йде День Прапора. Для мене це не випадковість.

Автор: Володимир Іванов,
учасник бойових дій на сході України

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook